Коли я питаю в Людей про Ісуса Христа
Кажуть, що знають
Да, був Такий
Ходив, про Бога говорив
Людей вчив, як правильно жити,
Щоб самим собі не нашкодити
За що розпяли?
Та багато говорив
За Сина Бога видавав Себе
Думав, що Йому так просто все мине,
Якісь там чудеса творив
Неначе зцілював,
Бісів виганяв,
Сліпим очі відкривав,
Німий від дотику Його волав,
Але чи правда це?
Багато можна що писати
Спробуй в це повір
Розумом людським
Це просто не зрозуміти.
А ще кажуть:
Якщо дуже дуже вірити в Христа,
Якщо Його прийняти, впустити в своє серце
Замість талісмана буде тебе оберігати
Як сонечко буде тебе обігрівати,
А може це неправда все?
Як можна в молитві
З кимось невидимим говорити?
Як можна Його про щось просити?
І від цього всього щасливо жити?
Ні, це не для нас
Це все щось дуже не зрозуміло,
Це все для тих, кому немає, що робити
Поначитувалися книг
І вірять в те невидиме,
Яке і після смерті всіх спасає
І то, якщо покаєшся
Будеш жити праведне життя.
Каже один:
Я в церкву інколи ходжу
По святах нічого не роблю
Свічку ставлю я за упокій,
Пожертву теж я даю
З людьми намагаюсь не сваритись
Хіба цього замало?
Щоб потрапити на Небеса?
Щоб побачити яке красиве там життя
А що я можу у відповідь сказати,
Як важко їм все це доказати
І так до Жатви доживуть,
А там побачать
Чи попадуть вони в сніпок,
Чи попадуть вони в полову,
Чи буде друге в них життя,
Чи їх поглине чорне небуття.
гоменюк михаил,
г.гайсин, украина
гоменюк михаил владимирович, пришел к Иисусу в 2004 и полностью посвятил свою жизнь Богу. сейчас пишу стихи e-mail автора:lichmanyk@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 2336 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Человекоугодничество - это идолопоклонство - Николай Погребняк Почему верующие сейчас больше заботятся об угождении своему пастору, своему батюшке, чем об угождении Богу?
Почему сердца многих членов церкви исполнены страха и неуверенности? Почему церкви почти всех деноминаций спокойно воспринимают, когда их члены живут в различных грехах и жестко отвергают восстающих против греха (не просто говорящих, что грешить плохо, а реально требующих покончить с ним в церкви)?
И, как частность, откуда в церквях (особенно в Протестантских церквях) появилась такая жажда на "звезд"?